***
Пусть года пролетают
И всё невозвратно меняют,
Пусть уходят друзья
И любимая мимо идёт —
Я люблю каждый камень,
Что здесь в эту землю врастает,
Я люблю каждый дворик
И ветку, что в небо растёт.
Городня, Городня,
Городок мой невзрачный и древний,
Я тебя променять
Никогда, ни за что не смогу
На любой городище
С лукавым обличьем царевны,
Заглушая тоску
За удачей своей на бегу.
1985. Городня
Возвращение
Мне милы эти низкие улочки и переулки,
Невысокие домики, мирно стоящие в ряд,
Строй фонарных столбов, как солдат
на вечерней прогулке,
И почти возле каждого домика —
маленький сад.
И печально немножко, что там, где я бегал
мальчишкой,
Задымила труба и шумят заводские цеха.
А от школы остался один лишь невзрачный
домишко.
Наступившая новь хоть его пощадила пока.
Нет трёх стареньких лип, что под ними
мечтал я о далях,
Здесь сейчас котлован,
Это строится новый детсад.
И мне грустно,
Хотя и понятно, что это неправильно —
С каждым годом моя Городня
хорошеет стократ.
12/ХІІ-1981
Україно моя!
Україно моя, моя стомлена нене,
Чим розрадить тебе, як тобі помогти!
Не лишилось ні слів, ні можливостей в мене,
Все розтринькав на пошук чудесних світів.
І то ж треба було — десь думками блукати,
Забуваючи рідне змарніле лице,
Щоб нарешті уздріти, як стомлена мати
Усміхнеться лише та й пробачить усе.
Україно моя, моя хвойдо кохана,
Я під ноги життя тобі кидав, а ти
Усміхалася зверхньо, — і переступала,
Як непотріб, мовляв, заважаєш і ти.
Так, в моєму житті ти не мала потреби —
Було безліч гарніших, спритніших, ніж я.
Скільки їх притьмома позрікалося тебе,
Подивися ж під ноги, триклята моя!
Україно моя, моя вірна дружино,
Нам з тобою радіти і лаятись вік.
Та хіба ж одне одного з нас хто покине
Через злі балачки наших сварок дурних?
Та хіба ж я зумів би без тебе прожити,
Хоч які б небокраї відкрились мені?
Врешті, все це слова,
Небокраї закриті,
А відкриті лиш очі, наївні й су